Підземелля Західного муру являють собою дивовижне нашарування епох, де єврейські фундаменти сусідять із римськими спорудами, над якими, своєю чергою, височіють масивні колони та хрестові склепіння часів хрестоносців і мамлюків. Ця архітектурна мозаїка наочно демонструє, як багаторазово змінював своє обличчя Єрусалим протягом тисячоліть.
Зазначимо, що назва «Стіна Плачу», яка часто використовується в європейських мовах щодо Західного муру Єрусалимського Храму, є не зовсім коректною та суперечить єврейській традиції. Її походження пов’язане з пізньою народною арабською назвою цього історичного об’єкта.
Залита сонцем площа біля Західного муру, де щодня збираються десятки тисяч людей, які моляться, та туристів (фото 1), — лише верхівка величезного історичного айсберга. Справжні таємниці Муру приховані глибоко під землею. Вхід до підземель (ліворуч на фото 1) запрошує мандрівників залишити галасливе сучасне місто та ступити до справжньої машини часу. Спускаючись у ці прохолодні кам’яні лабіринти й проходячи під монументальними арковими склепіннями (фото 2), відвідувачі ніби проходять крізь століття, занурюючись у живу історію Святого міста.
Самі ці підземелля, які сьогодні вражають уяву, спочатку зовсім не планувалися як підземне місто, а стали результатом масштабних містобудівних змін. У середні віки мусульмани, які правили Єрусалимом, вирішили кардинально змінити топографію міста. Щоб створити рівні вулиці та забезпечити прямий доступ до Храмової гори, вони звели аркові конструкції, повністю забудувавши та перекривши Долину Сироварів (Тиропеон), яка відділяла Храмову гору від міста.
Це робилося не лише заради зручності міської інфраструктури, а й зі стратегічних міркувань: суцільна забудова та ліквідація глибокої долини мали максимально зміцнити західні підступи до Храмової гори. Забудова долини розпочалася за султана Салах ад-Діна, відомого в європейській традиції як Саладін, і була завершена вже за мамлюків.
У результаті цих грандіозних робіт вулиці давнього єврейського міста та нижні яруси Західного муру опинилися похованими під мусульманським кварталом Муграбі, перетворившись на темні підземелля.
Першими розкопки в цих місцях розпочали британські інженери та археологи. У 1864 та 1867–1870 роках дослідники Чарльз Вілсон і Чарльз Воррен першими спустилися до шурфів, виритих під їхнім керівництвом, відкривши світові давні рівні Єрусалима.
Однак по-справжньому масштабна робота розпочалася лише після Шестиденної війни 1967 року, коли Єрусалим був звільнений від йорданської окупації. Ізраїльські археологи за підтримки Міністерства у справах релігій започаткували надскладний проєкт із розчищення підземель та перетворення розрізнених просторів на єдиний комплекс.
Варто особливо підкреслити, що ця робота не завершена: розкопки активно тривають і донині. Щотижня фахівці виймають із підземель тонни ґрунту, а щороку археологи повідомляють світові про нові вражаючі знахідки, які доповнюють складний пазл історії Святого міста.
Підземелля являють собою дивовижне нашарування епох, де кожен новий правитель зводив свої споруди буквально на уламках попередників. У цьому підземному царстві єврейські фундаменти сусідять із римськими будівлями, над якими, своєю чергою, височіють масивні колони та хрестові склепіння часів хрестоносців і мамлюків (фото 3). Ця архітектурна мозаїка наочно демонструє, як протягом тисячоліть Єрусалим багаторазово змінював своє обличчя.
Яскравим свідченням таких історичних потрясінь є виявлений археологами невеликий римський амфітеатр, або одеон (фото 4). Його було зведено безпосередньо біля основи Західного муру після трагічного руйнування Другого Храму та перебудови Єрусалима римлянами, які за наказом імператора Адріана перетворили місто на язичницьку колонію Елія Капітоліна.
Цей амфітеатр із напівкруглими кам’яними рядами слугує мовчазним свідченням різкого переходу від юдейської святості до світських римських розваг.
Однак дух епохи Другого Храму й досі панує в підземеллях, вражаючи уяву неперевершеною майстерністю давніх інженерів. За часів царя Ірода Великого сформувався унікальний архітектурний стиль. На фото 5 можна побачити знамениту іродіанську обробку каменю: кожен блок має висічену по краях заглиблену рамку (бордюр) і гладку, злегка опуклу центральну частину — так зване «дзеркало». Завдяки такій обробці та ідеальній підгонці величезні камені укладалися насухо, без використання цементного розчину, зливаючись у монолітну та надзвичайно сейсмостійку стіну.
Апогеєм роботи цього будівельного генія є знаменитий Західний камінь. Дивлячись на людину, яка стоїть поруч із каменем, що лежить біля підніжжя Західного муру (фото 6), складно уявити його справжні масштаби. Цей величезний мегаліт вагою 250–300 тонн є третім за величиною будівельним каменем у світі!
Яким чином єврейським зодчим за часів Ірода Великого вдалося без сучасної техніки доставити, підняти та з міліметровою точністю встановити цю махину, досі залишається однією із загадок світової архітектури.
Життя давнього Єрусалима було тісно пов’язане із законами суворої ритуальної чистоти, сліди якої збереглися й у підземних розкопках. Під час досліджень тут були знайдені залишки численних мікв — давніх басейнів для ритуального омовіння. На фото 7 зображені стерті часом широкі сходи, вирубані в монолітній скелі, що вели до однієї з таких мікв. Дві тисячі років тому паломники перед входом на священну територію Храмової гори спускалися цими сходами у воду, здійснюючи обряд очищення. Це була міква, розташована найближче до входу на Храмову гору.
Та, мабуть, найсильнішою та найемоційнішою точкою всього підземного маршруту є приховане від метушні місце, залите теплим світлом (фото 8). Ця невелика ділянка Західного муру біля замурованих давніх воріт Воррена географічно розташована найближче до Святого святих — духовного центру Єрусалимського Храму, де колись зберігався Ковчег Завіту. Тут панує особлива тиша й відчуття глибокої зосередженості. Чоловіки й жінки, торкаючись тисячолітнього каміння, звертаються до небес із найпотаємнішими молитвами. Вважається, що прохання, виголошене в цьому місці, має найбільші шанси бути почутим і здійсненим. Життя давнього Єрусалима було тісно пов’язане із законами суворої ритуальної чистоти, сліди якої збереглися й у підземних розкопках. Під час досліджень тут були знайдені залишки численних мікв — давніх басейнів для ритуального омовіння. На фото 7 зображені стерті часом широкі сходи, вирубані в монолітній скелі, що вели до однієї з таких мікв. Дві тисячі років тому паломники перед входом на священну територію Храмової гори спускалися цими сходами у воду, здійснюючи обряд очищення. Це була міква, розташована найближче до входу на Храмову гору.
Та, мабуть, найсильнішою та найемоційнішою точкою всього підземного маршруту є приховане від метушні місце, залите теплим світлом (фото 8). Ця невелика ділянка Західного муру біля замурованих давніх воріт Воррена географічно розташована найближче до Святого святих — духовного центру Єрусалимського Храму, де колись зберігався Ковчег Завіту. Тут панує особлива тиша й відчуття глибокої зосередженості. Чоловіки й жінки, торкаючись тисячолітнього каміння, звертаються до небес із найпотаємнішими молитвами. Вважається, що прохання, виголошене в цьому місці, має найбільші шанси бути почутим і здійсненим.
Щороку підземелля Західного муру приваблюють сотні тисяч туристів і паломників з усього світу, що робить їх однією з найвідвідуваніших пам’яток Ізраїлю. За час роботи підземних маршрутів їх уже відвідали понад чотири мільйони людей зі США, Франції, Іспанії, країн Латинської Америки, Росії, Азії та Африки.
Площа біля Західного муру щороку приймає приблизно 10–12 мільйонів відвідувачів. Лише під час осінніх єврейських свят місяця тішрей або святкового тижня Песах до Муру приходять від 1,5 до 2,5 мільйонів вірян і туристів. Доступ до площі вільний і цілодобовий, і вона здатна одночасно вміщувати великі натовпи людей. Водночас кількість відвідувачів підземелля значно менша, але це зумовлено фізичними обмеженнями самого об’єкта.
Оскільки маршрут у підземеллях проходить вузькими археологічними розкопами, доступ суворо регламентований: самостійне відвідування неможливе. Екскурсії проводяться лише у складі організованих груп (до 35 осіб) у супроводі професійних гідів, а квитки потрібно бронювати заздалегідь. Експозиція пропонує кілька маршрутів — зокрема класичний «Маршрут Західного каменя» та новий «Маршрут Великого мосту». Для «оживлення» історії використовуються сучасні музейні технології: архітектурне підсвічування, тривимірні інтерактивні моделі та віртуальна реальність, які дозволяють уявити масштабність Другого Храму в період його розквіту.
У підземеллях Західного муру історія перестає бути лише археологією — вона починає «дихати», пульсувати й поєднувати вічність із сучасністю.
Автор тексту та фотографій — Давид Шехтер.