Піст 9 Ава, який цього року припадає на 23 липня, — це далеко не лише релігійний піст, а й заклик пам’ятати, що єдність і здатність до діалогу є головною умовою виживання нації перед обличчям будь-яких історичних бур.
Дев’яте ава (Тіша бе-Ав) — найтрагічніша й найскорботніша дата в єврейському календарі, день, коли раз за разом нищівні удари обрушувалися на єврейський народ. Для людини, яка вивчає історію, Дев’яте ава є унікальним феноменом національної пам’яті. Це день, коли цілий народ упродовж тисячоліть оплакує втрату своєї давньої державності, незалежності та духовного центру так живо й гостро, ніби ця катастрофа сталася лише вчора.
Коріння цієї хронології єврейська традиція виводить із біблійних часів. Мідраш розповідає про події Виходу: коли розвідники, послані Моше до Землі Ізраїлю, повернулися й налякали народ розповідями про непереможну силу місцевих мешканців, євреї в пустелі впали у відчай і проплакали всю ніч. Це була ніч на Дев’яте ава. Згідно з переказом, побачивши це маловір’я, Всевишній промовив: «Ви плакали цієї ночі без причини — Я дам вам причину для плачу в цей день на всі покоління». Відтоді ця дата стала фатальною, увібравши в себе найтрагічніші віхи єврейської історії:
- Винесення вироку поколінню Виходу: заборона увійти до Землі Обітованої та приречення на сорокарічні мандри пустелею.
- Руйнування Першого Храму (586 р. до н. е.): вавилонські війська знищили духовний центр і повели народ у вигнання.
- Руйнування Другого Храму (70 р. н. е.): римські легіони спалили святиню, що стало початком двотисячолітнього розсіяння.
- Падіння фортеці Бейтар (135 р. н. е.): жорстоке придушення римлянами повстання Бар-Кохби, яке спричинило величезну кількість жертв.
- Переорювання Храмової гори: римський намісник наказав переорати руїни Єрусалима, щоб назавжди стерти пам’ять про місто.
- Масові вигнання Середньовіччя: вигнання євреїв з Англії у 1290 році та з Іспанії у 1492 році, коли сотні тисяч людей втратили батьківщину й домівки.
- Початок Першої світової війни (1914 р.): за єврейським календарем ця дата збіглася з 9 Ава, відкривши епоху глобальних потрясінь, що призвели до катастроф XX століття.
- Депортація з Варшавського гетто (1942 р.): напередодні 9 Ава розпочалася так звана «Велика акція» — масове відправлення в’язнів гетто до табору смерті Треблінка.
Однак глибокий історичний і філософський зміст цього дня полягає не у зовнішніх причинах поразки. Історики знають, що Римська імперія мала колосальну військову могутність, якій Юдея навряд чи могла довго протистояти. Але єврейська традиція винесла з цієї катастрофи внутрішній урок. Згідно з нею, Другий Храм упав через «безпричинну ненависть» (сінат хінам) між самими євреями. В Єрусалимі, оточеному римськими легіонами, точилася кривава громадянська війна між різними єврейськими угрупованнями. У розпалі політичної та ідеологічної боротьби вони спалювали продовольчі запаси одне одного, прирікаючи місто на голод і неминуче падіння. Ворог лише довершив те, що єврейське суспільство зруйнувало зсередини власними руками.
Традиції Дев’ятого ава вражають своєю психологічною глибиною. У цей день заведено не лише постити, а й сидіти на підлозі або на низьких ослонах на знак глибокої скорботи; у синагогах приглушують світло й читають сувій Ейха («Плач Єремії») — проникливий поетичний текст про зруйнований і спустошений Єрусалим. Цей багатовіковий ритуал став потужним механізмом виживання. Зберігаючи цей біль і передаючи його з покоління в покоління, перебуваючи в розсіянні, євреї змогли зберегти свою ідентичність, культуру й безперервний зв’язок з історичною батьківщиною, що зрештою зробило можливим сучасне повернення єврейського народу до Землі Ізраїлю.
Ілюстрацією цього багатовікового зв’язку є відома легенда про Наполеона Бонапарта. Одного разу, у день Дев’ятого ава, імператор проходив повз одну з паризьких синагог і почув гучний плач. Увійшовши всередину, він побачив євреїв, які сиділи на підлозі в напівтемряві й гірко оплакували щось. Наполеон запитав, яке нещастя спіткало цю громаду, і йому відповіли, що євреї сумують через руйнування свого Храму та втрату батьківщини. «Коли це сталося?» — поцікавився імператор. Почувши, що трагедія сталася багато століть тому, вражений Наполеон промовив: «Народ, який здатний через тисячоліття так щиро оплакувати втрачену батьківщину, неодмінно одного дня повернеться й відродить її». Достеменно невідомо, чи є ця історія документальним фактом, чи притчею, але вона точно відображає зовнішній, історичний погляд на феномен єврейської пам’яті.
Уроки Дев’ятого ава залишаються актуальними для сучасного ізраїльського суспільства, у якому політичні, соціальні та культурні розбіжності нерідко переростають у взаємну нетерпимість. У сучасній Державі Ізраїль, як і в багатьох інших демократичних країнах світу, внутрішні розколи часто видаються небезпечнішими за зовнішні загрози. Невміння слухати опонента, радикалізація поглядів і готовність «спалити комори» заради ідеологічної правоти — це ті самі історичні граблі, на які людство продовжує наступати.
Тому для сучасної людини Дев’яте ава — це далеко не лише релігійний піст чи оплакування давніх архітектурних споруд. Це потужне суспільне застереження. Це день тиші та саморефлексії, який нагадує, наскільки крихкою може бути будь-яка держава й будь-яке суспільство, якщо в ньому зникає базова солідарність. Це щорічний заклик пам’ятати, що єдність і здатність до діалогу — не просто красиві слова, а головна умова виживання нації перед обличчям будь-яких історичних бур.
Автор — Давид Шехтер.