Давид Бен-Ґуріон (при народженні Давид Йосеф Ґрін) 16 жовтня 1886, Плонськ, Російська імперія – 1 грудня 1973, Тель-Авів – видатний ізраїльський політичний і державний діяч. Бен-Ґуріон 14 травня 1948 року зачитав Декларацію незалежності Ізраїлю та очолив молоду державу, ставши її першим прем’єр-міністром.
Давид Йосип Ґрін народився 16 жовтня 1886 року в місті Плонськ Плоцької губернії. Його батько дотримувався єврейських традицій і був сіоністом. У 1904 році Давид вступив до Варшавського університету на відділення сільського господарства, а потім приєднався до лівосоціалістичного руху «Поалей Ціон».
У 1906 році репатріювався до Землі Ізраїлю і наступного дня після приїзду почав працювати на апельсиновій плантації. Восени 1906 року на з’їзді партії «Поалей Ціон» був обраний до Центрального комітету. Невдовзі після цього ЦК розпустили та замінили двома керівниками, одним із яких був Давид.
Під час Песаху 1909 року Давид став свідком убивства арабами кількох його товаришів. Після цього він вступив до військової організації «Ха-Шомер». Навесні 1910 року на конференції «Поалей Ціон» Давида Ґріна ввели до редакції партійної газети «Ха-ахдут». Статті в ній він почав публікувати під новим ім’ям – Бен-Ґуріон, яке взяв у історичного персонажа Йосифа Бен-Ґуріона.
Під час Першої світової війни турки висилали із Землі Ізраїлю євреїв, які не були турецькими підданими. У відповідь на це Жаботинський, Вейцман та інші видні діячі сіонізму закликали євреїв Землі Ізраїлю підтримати супротивників Туреччини. На відміну від них, Бен-Ґуріон і Бен-Цві почали серед євреїв агітацію за прийняття турецького громадянства. Але ця діяльність ні до чого не привела, губернатор Джемаль-паша оголосив сіоністів ворогами імперії і у квітні 1915 року Бен-Ґуріона з Бен-Цві вислали за зв’язок із сіоністським рухом.
Прибувши до Нью-Йорка, вони звернулися до керівництва «Поалей Ціон» з проханням організувати їм турне країною для вербування прибічників нового руху «Ґехалуц». Під час одного з виступів у Нью-Йорку Бен-Ґуріон познайомився з Поліною Монбаз – емігранткою з Мінська, яка працювала медсестрою. 5 грудня 1917 року вони одружилися.
До Декларації Бальфура, опублікованої у листопаді 1917 року, Бен-Ґуріон поставився скептично, вважаючи, що євреї повинні самі повернути собі Батьківщину. Тому у квітні 1918 року Бен-Ґуріон вирішив вступити до Єврейського легіону, створеного Жаботинським у лавах англійської армії. Наприкінці серпня він у складі бойової частини прибув до Єгипту. Але повоювати йому не довелося: майже одразу Давид захворів на дизентерію і кілька тижнів пролежав у госпіталі. На початку листопада Єврейський легіон було переведено до Землі Ізраїлю, яка на той час уже перебувала в руках англійців. Невдовзі капрал Бен-Ґуріон пішов у самовільну відлучку з військового табору і повернувся лише через чотири дні, за що військовий трибунал розжалував його у рядові. Через кілька днів Бен-Ґуріон отримав місячну відпустку, з якої вже не повернувся.
У 1921 році його ввели до секретаріату Ґістадруту й доручили випускати газету цієї організації. Бен-Ґуріон багато їздив єврейськими поселеннями й усюди виступав з чималим успіхом завдяки своєму ораторському таланту. Влітку 1923 року в Москві проходила Всеросійська сільськогосподарська і кустарно-промислова виставка, у якій брав участь і Ґістадрут. У серпні Бен-Ґуріон приїхав до Москви, щоб відвідати виставку й на власні очі побачити будівництво соціалізму. Він не був у великому захопленні від побаченого, і досвід особистого знайомства з життям у СРСР справив великий вплив на все подальше ставлення Бен-Ґуріона до цієї держави та її керівництва.
Поступово Бен-Ґуріон перетворювався на одного з лідерів соціалістичного сіонізму. У 1930 році він зумів об’єднати «Ахдут ха-Авода» і «Ха-Поель ха-Цаїр» у єдину партію МАПАЙ (Робітнича партія Землі Ізраїлю), ставши її першим лідером. У 1933 році його обрали членом Виконавчого комітету Єврейського агентства, яке було, по суті, урядом усього єврейського ішуву, а через два роки – головою Єврейського агентства.
У 1937 році Бен-Ґуріон підтримав рекомендації комісії Піля про поділ території Землі Ізраїлю на захід від річки Йордан на дві частини. Бен-Ґуріон так пояснив свою позицію у листі до сина: «Єврейська держава в частині [Землі Ізраїлю] – це не кінець, а початок… володіння територією важливе не лише як таке… завдяки їй ми збільшимо нашу силу, а будь-яке збільшення нашої сили полегшує взяття під контроль країни цілком. Створення [маленької] держави… слугуватиме дуже потужним важелем у нашому історичному зусиллі повернути всю країну». Цього принципу він дотримувався і тоді, коли більшість керівників сіоністського руху не хотіли прийняти рішення ООН про поділ країни на дві держави.
Коли англійці у 1939 році випустили Білу книгу, яка обмежувала єврейську репатріацію та продаж євреям землі, Бен-Ґуріон активно підтримав посилення нелегальної алії та створення нових поселень. Після початку Другої світової війни Бен-Ґуріон виголосив промову, у якій заявив, що ця війна дає реальний шанс створити єврейську державу, і для цього слід терміново формувати єврейську армію. Після того, як Англія залишилася один на один проти Гітлера, Бен-Ґуріон висунув нове гасло: «Ми будемо воювати проти Гітлера так, ніби не існує «Білої книги», і ми будемо боротися проти «Білої книги» так, ніби немає Гітлера».
Після завершення війни керівництво ішуву розгорнуло активну боротьбу за створення єврейської держави. Бен-Ґуріон отримав у Єврейському агентстві посаду відповідального за безпеку. На цій посаді він, з одного боку, допомагав англійцям боротися з воєнізованими єврейськими підпільними організаціями «Лехі» та «Ецель», а з іншого – робив усе можливе для перетворення «Хагани» на справжню армію.
У вересні 1947 року Бен-Ґуріон надіслав лідерам релігійного руху «Аґудат Ісраель» лист, у якому сформулював принципи, що досі визначають внутрішнє життя держави Ізраїль. У листі він пообіцяв, що в майбутній державі субота буде днем відпочинку, релігійна освіта матиме автономію, відмовився від цивільних шлюбів і надав учням єшив звільнення від служби в армії. Бен-Ґуріон написав цей лист, оскільки прагнув об’єднати всі кола єврейського населення перед майбутнім проголошенням Незалежності. І ця єдність була йому необхідна для підписання Декларації Незалежності, яке він зумів провести попри опір навіть усередині його власної партії МАПАЙ. Сьогодні, оцінюючи в історичній ретроспективі дії Бен-Ґуріона, можна сказати, що проголошення держави Ізраїль значною мірою відбулося завдяки виявленим ним у той момент жорсткості, наполегливості та стратегічній мудрості.
Наступного дня після проголошення Незалежності арабські країни напали на Ізраїль. Бен-Ґуріон розробив концепцію ведення війни, суттю якої був масований удар по арабських арміях на одному фронті та стримування на інших фронтах. Цю концепцію ізраїльські уряди використовували потім у Шестиденній війні та у Війні Судного дня.
Бен-Ґуріон активно й часом дуже жорстко (включно з розстрілом судна «Альталена», що привезло зброю для «Ецель») працював над об’єднанням усіх єврейських військових організацій. Після ліквідації самостійності «Ецель» і «Лехі», Бен-Ґуріон розпустив «Пальмах» і сформував єдиний для всіх ЦАХАЛ, який здобув перемогу над арабськими арміями. Навесні та влітку 1949 року Ізраїль уклав угоди про перемир’я з усіма арабськими країнами, крім Іраку.
Після завершення Війни за незалежність Бен-Ґуріон проголосив головним завданням за чотири роки вдвічі збільшити єврейське населення Ізраїлю. Багато членів уряду побоювалися, що економіка молодої країни не витримає напливу сотень тисяч репатріантів. Але Бен-Ґуріон зумів нав’язати свою позицію, і ця мета, яка здавалася абсолютно фантастичною, була досягнута: за чотири роки до Ізраїлю прибуло понад пів мільйона репатріантів.
У січні 1949 року відбулися вибори до Кнесету, партія МАПАЙ отримала 46 місць зі 120. Бен-Ґуріон створив коаліцію з релігійними партіями та обійняв посади прем’єра і міністра оборони.
Навесні 1952 року уряд Ізраїлю висунув вимогу до країн-союзниць, які окупували Німеччину, здійснити виплату Німеччиною півтора мільярда доларів за єврейське майно в Європі, розграбоване рейхом. Канцлер Німеччини Конрад Аденауер дав свою згоду, про що Бен-Ґуріон повідомив трибуни Кнесету. В Ізраїлі вибухнув грандіозний скандал. Видні діячі МАПАЙ, такі як Ґольда Меїр, Йосиф Шпрінцак і Дов Йосеф, виступили проти переговорів із Німеччиною. Але Бен-Ґуріон і тут зумів довести правильність своєї позиції. Протягом 20 років Німеччина виплатила близько мільярда доларів, які допомогли Ізраїлю створити сучасні економіку та інфраструктуру.
Восени 1953 року Бен-Ґуріон пішов у відставку з усіх посад і поселився в кібуці Сде-Бокер у Неґеві. Він втомився, розчарувався у своїх найближчих соратниках і вирішив зробити перерву в політиці. У свій перший робочий день колишній глава уряду займався перевезенням гною. Він поводився як звичайний кібуцник, але до Сде-Бокер часто приїздили високопоставлені політики, щоб порадитися з Бен-Ґуріоном.
На початку 1955 року через провал військової розвідки в Єгипті пішов у відставку міністр оборони Пінхас Лавон. Бен-Ґуріона вмовили повернутися до уряду, і він записав того дня в щоденнику: «Армія та оборона насамперед». Влітку 1955 року відбулися вибори до Кнесету Ізраїлю. Бен-Ґуріон поставив умову – він повернеться на посаду прем’єр-міністра лише у разі підтримки його силової позиції у військовому питанні. 3 листопада 1955 року Бен-Ґуріон заступив на посаду прем’єр-міністра. Того року в Ізраїлю з’явився новий союзник – Франція, з якою було укладено контракт на постачання величезної кількості озброєння.
У липні 1956 року Єгипет націоналізував Суецький канал, у відповідь Франція та Велика Британія провели свої війська у бойову готовність. 29 жовтня 1956 року в рамках операції «Кадеш» ЦАХАЛ розпочав наступ на Синайському півострові й 5 листопада повністю оволодів ним. 31 жовтня 1956 року у війну включилися також Франція та Велика Британія, але з огляду на ядерну загрозу з боку СРСР вони відмовилися від військових дій. ООН, США та СРСР вимагали повного виведення військ Ізраїлю із Синаю. Бен-Ґуріон був змушений підкоритися США. Свою промову по радіо з приводу завершення операції «Кадеш» він закінчив так: «Немає у світі такої сили, яка могла б стерти результати вашої великої перемоги… Ізраїль після операції на Синаї вже не буде таким, яким він був до неї». Бен-Ґуріон виявився правий: під час війни з’ясувалося, що ЦАХАЛ суттєво переважає армії арабських країн. В арабських країнах, де раніше вважали, що їхні армії можуть стерти Ізраїль із лиця землі, усвідомили, що це зовсім не так. США побачили в ньому оплот демократії та західної культури на Близькому Сході, країни третього світу – приклад для наслідування, Франція знайшла в Ізраїлі союзника. У 1957–1958 роках налагодилася співпраця між Ізраїлем та Францією, у жовтні 1957 року було укладено договір про спільне будівництво атомного реактора в Дімоні.
15 серпня 1961 року відбулися позачергові парламентські вибори, партія Бен-Ґуріона втратила п’ять мандатів, однак загальне становище у Кнесеті не змінилося, і в листопаді того ж року було сформовано новий уряд. Бен-Ґуріон вважав справою першорядної ваги спорудження ядерного реактора в Дімоні. Але проблеми всередині МАПАЙ змусили Бен-Ґуріона подати у відставку з посади прем’єр-міністра. Керівники партії, армії та держави просили його залишитися, однак Бен-Ґуріона неможливо було переконати. Він вирішив сформувати нову партію «Список робітників Ізраїлю» (РАФІ), яка на виборах отримала лише 10 мандатів і роками залишалася в опозиції. У 1970 році Бен-Ґуріон остаточно пішов із політичного життя й зайнявся написанням мемуарів.
У 1971 році в Ізраїлі широко відзначили 85-й день народження Бен-Ґуріона, прем’єр-міністр Ґольда Меїр та інші члени уряду відвідали кібуц Сде-Бокер. Бен-Ґуріон виступив у Кнесеті, хоча вже не був його членом. Його промова про майбутнє єврейського народу на землі предків викликала бурю овацій.
Помер Бен-Ґуріон 1 грудня 1973 року і, згідно з його заповітом, був похований поруч із дружиною, на вершині кам’яної скелі неподалік від Сде-Бокер.
30 грудня 1951 року Давид Бен-Ґуріон зробив запис у своєму щоденнику: «Реувен пропонує [створити] уповноважену структуру, яка відповідатиме за безпеку (єврейських громад) в арабських країнах, підготовку та організацію втечі зі Східної Європи… збір інформації про становище євреїв у країнах, у яких прямі контакти з євреями для Ізраїлю обмежені. Та й для порятунку єврейського майна з покинутих країн…». Ці кілька рядків, що описують пропозицію Реувена Шилоаха, одного з керівників «Хагани» та засновника ізраїльського розвідспівтовариства, є першою офіційно задокументованою згадкою державної організації, яка з часом стане відомою тим, що, будучи причетною до прориву «залізної завіси», привезла до Ізраїлю із СРСР та пострадянських країн понад півтора мільйона євреїв та членів їхніх родин. Більше того, до заслуг цієї організації, відомої сьогодні під однією зі своїх кодових назв «Натів», слід віднести й репатріацію щонайменше понад двох мільйонів євреїв із трьох з половиною мільйонів репатріантів, які повернулися до Ізраїлю з моменту проголошення його незалежності у 1948 році.
Уже на початку 1950 року стало зрозуміло, що Радянський Союз не має наміру дозволяти виїзд євреїв до Ізраїлю. Тому керівництво єврейської держави почало, публічно й неофіційно, озвучувати вимоги щодо необхідності вжиття активних заходів для вирішення питання репатріації євреїв СРСР та країн Східної Європи. Першим дійсно великим публічним виступом, у якому відкрито пролунала вимога дозволити виїзд євреїв із країн «соціалістичного табору» до Ізраїлю, став виступ прем’єр-міністра Бен-Ґуріона 21 травня 1950 року на церемонії, присвяченій 25-й річниці створення кібуцу Афікім. Ізраїльський лідер офіційно оголосив у своїй промові, що Ізраїль не відмовився і не відмовиться від вимоги щодо дозволу євреям СРСР вільно виїхати до Ізраїлю. Час і місце були обрані не випадково: на самому початку свого існування кібуц Афікім мав іншу назву, а саме кібуц руху «Молодий вартовий із СРСР». Більшість його засновників та діючих членів репатріювалися у 1920–1930-х роках із Радянського Союзу.